Час. Скільки всього можна сказати про цю дивну субстанцію... справді дуже дивну, адже час - це той механізм який визначає все наше існування... і той засіб який його забезпечує... він і летить і стоїть, і завмирає і прискорюється... коли задумуєшся про час, розумієш що він швидше швидкісного потяга який обіцяють до ЄВРО відкрити (4:30 від Львова до Києва) який забув зупинитися на потрібній станції. І навіть пишучи оце во, час проходить... безцільно? Можливо... але ж коли я сплю він проходить ще безцільніше... цікаво думати про час. Приємно розуміти що твій час витрачений на виконання якоїсь задачі, навіть понаднормово приносить певний результат... допомагає машині не розвалитись, а лише набирати швидкість... хоч для себе цього часу і не залишається... його взагалі майже ні на кого не залишається... потік не коректованої свідомості, який з'явився тільки через виникнення бажання щось написати про час, про цю дивовижну штуку яка не сприймає жодних аргументів... мабуть єдина матерія яка живе по власним законам і нізащо їх не змінює в масштабах людського світосприйняття. Навчитись керувати часом - це мабуть ще більша мрія ніж полетіти в космос, але безглуздо намагатися навчитись ним керувати просто не лягаючи спати... куди розумніше просто опинитися на греблі хвилі і не злазити з неї.... але той же час підказує що ця вершина лиш тимчасова. Лікар і садист, істина в останній інстанції яка ніколи не програє жоден судовий процес... матерія життя помножена на присмак розчарування... розчарування тим що певний час вже минув... а той що залишився він вичерпний... і навіть який би він не був невичерпний. він в кінці-кінців все одно вичерпний... адже все має початок і наступний початок... чогось нового, іншого, гіршого або кращого не відомо. Мабуть і того і того тільки в різні періоди часу... то ми любим плавлений сир, то ми вже його терпіти не можемо... то ми не любимо маслини, то їмо їх банками.... різниця - лише час. Важливий - безумовно, потрібний - само собою, справедливий - аніскілечки... він вносить свою лепту і забирає все що від неї залишилось... універсальний завод по переробці сміття сидить в кожному з нас і діє синхронізовано... порційно... і незалежно... і навіть на написання оцього всього, часу не вистачає... чи вистачає, якщо я це написав... а хз... а як же бути з неналежним його використанням... чи може будь-яке неналежне використання з часом виправдається... адже так переважно і стається... але лише з міркувань того наскільки ми можемо осягнути те виправдалось воно чи ні... інколи ми засмучуємось за вчинки зроблені в попередні періоди часу... інколи шкодуємо що якийсь час пройшов... більшість речей актуальні лише в свій час.... тому не використовувати якусь нагоду сьогодні з розрахунку що час на неї ще прийде - це мінімум не розумно, бо якщо не прийде? Тоді ми почнемо шкодувати... чи не почнемо... і для кого це буде важливо, а для кого ні... мільйони запитань - мільйони адекватних відповідей і жодного розкриття природної істини... чому я 2 роки вів щодня щоденник а потім два роки його не вів взагалі... я не знаю... цьому мільйон пояснень, але жодне не дасть однозначної відповіді... лише час це визначає... і ми змінюємось з часом... так, це для інших ми не змінюємось, а для себе ми кардинально змінюємось... кожна подія, факт, спроба, розчарування, це все нас змінює всередині... хоча з якого боку подивитись...
Час минув і нема чого за ним сумувати... адже тоді з кожним наступним днем, приводів для сумування ставатиме більше ніж для радощів... я завжди був десь тут поруч... і завжди буду... навіть якщо час і зітре все що він вкарбував в мозок, але він все одно не всесильний... і якщо ми не зможемо його перемогти, то хоч програємо з різницею в один м'яч на останніх хвилинах...
Якщо хтось дочитавши сюди по-діагоналі задумається навіщо це тут з'явилось, я відповім - час згенерував бажання написати те що ледь влізе на одну екранну сторінку... егоїстично, але в стилі часу... якщо грати, ще й на його полі, то за його правилами. Доброго вечора)